У лісах П0лісся хлопці знайшли в землі танк. Та погляньте, що було всередині
Через чверть століття після війни в глухому лісі був знайдений врослий у землю танк із добре помітним тактичним номером 12. Люки були задраєні, у борту зяяла пробоїна. Коли машину розкрили, на місці механіка-водія виявили останки молодшого лейтенанта-танкіста.
У нього був наган з одним патроном і планшет, а в планшеті – карта, фотографія коханої дівчини і не відправлені листи.
Здрастуй, моя Варю! Ні, не зустрінемося ми з тобою. Учора ми опівдні громили ще одну гітлерівську колону. Фашистський снаряд пробив бічну броню і розірвався всередині. Поки вів я машину в ліс, Василь помер. Рана моя жорстока.
Поховав я Василя Орлова в березовому гаю. У ньому було світло. Василь помер, не встигнувши сказати мені жодного слова, нічого не передав своїй вродливій Зої та біловолосій Марійці, схожій на кульбабу в пуху.
Ось так із трьох танкістів залишився один. У сутінках в’їхав я в ліс. Ніч пройшла в муках, втрачено багато крові. Зараз чомусь біль, що пропалює всі груди, вляглася і на душі тихо.
Дуже прикро, що ми не все зробили. Але ми зробили все, що змогли. Наші товариші поженуть ворога, який не повинен ходити по наших полях і лісах. Ніколи я не прожив би життя так, якби не ти, Варю. Ти допомагала мені завжди: на Халхін-Голі й тут.
Напевно, все-таки, хто любить, той добріший до людей. Спасибі тобі, рідна! Людина старіє, а небо вічно молоде, як твої очі, в які тільки дивитися та милуватися.
Вони ніколи не постаріють, не зблякнуть.
Мине час, люди залікують рани, люди побудують нові міста, виростять нові сади. Настане інше життя, інші пісні співатимуть. Але ніколи не забувайте пісню про нас, про трьох танкістів.
У тебе будуть рости красиві діти, ти ще будеш любити, а я щасливий, що йду від вас із великою любов’ю до тебе.
Твій Іван Колосов