Як зникав мій українській рід…Моя бабуся по лінії мами переїхала до нас в Горлівку, коли стала старенькою. Саме від неї я почула сумні оповіді про наш рід, який споконвіку жив на Сахновщині. Чимало нашої рідні померло в Голодомор, серед них була бабусина маленька донечка – моя рідна тьотя. Чимало рідні забрала друга світова війна, репресії, чорні воронки…Але сильніше, ніж сталінські табори, мій рід «скосила» мов коса російсько-українська війна, яка почалася в 2014 року.У моєї бабусі-українки було шестеро дітей і дев’ятнадцять онуків, більшість з яких дожила до початку війни. Із цієї більшості на бік України встала моя мама, мій брат, я, мої діти і моя двоюрідна сестра з Сахновщини зі своєю родиною, решта або горою стоїть за Путіна, або «не все так однозначно»…Чому так сталося? Поїхали на Донбас, в Росію, зросійщилися, стали виключно російськомовними, вважали Росію старшим і мудрим братом…Весь цей антиукраїнський «багаж» вдарив в 2014 році по голові і відбив пам’ять про коріння і гідність… весь цей «багаж» давно привезений на Донбас і зараз його сморід розноситься Україною. І зникає не тільки мій рід.Ви думаєте, тільки на Донбасі є байдужі та зрадники? Як би ж… Якось мене , колишню мешканку Донбасу і екс-вчительку російської мови, запросили виступити в одній бібліотеці невеликого західного міста. Я погодилась приїхати (Схід і Захід разом! Донбас – Україна) і попросила організатора роздрукувати мої вірші, бо книжки ще немає, а сама не встигала роздрукувати рукопис. Після того, як я надіслала вірші, мені зателефонувала збентежена організаторка і сказала, що в мене дуже екстремістські вірші. І вона питає – а чи не могла б я обійти тему війни і “конфлікту” з Росією і просто почитати свої вірші про кохання і розповісти про свою роботу в кіно і про відомих акторів, з якими я товаришувала, коли жила в Москві? Бо на зустріч прийдуть люди похилого віку, російськомовні, палкі прихильниці «серебряного века»…Я була вражена… Тобто я буду їхати за власний кошт через всю Україну, витрачати свій час, щоб розповісти кіношні плітки сивим читачкам Ахматової?А ось інше враження про мою подорож в Івано-Франківську область, в яку я закохалася з першого погляду!Яремче. Я виступала в школі і перед громадою, а потім були цікаві екскурсії. Ми кіньми поїхали на якусь гору… На шляху нам зустрічалися маленькі поселення – 4-5 будинків і господарські споруди… ну, не будинків, а майже палаців))) але річ не в тому. Нас супроводжував син господаря коней – зовсім юний хлопчина… Він був сучасно вдягнутий, розмовляв з кимось по крутому телефону, але коли на шляху зустрічалися люди, він чемно схиляв голову і казав: «Слава Ісусу Христу»…Все це ми втратили на Сході України… і мову, і хазяйновитість, і щирість з чемністю… І «Слава Ісусу Христу»… Точніше, не втратили. Все це було знищено Росією. Ми, на жаль, загубили багато душ і часу з 2014 року, але сьогодні кожне наше слово, кинуте на ниву пропаганди, дасть врожай. Слово – зброя.Нас несуть по орбітіДовгі будні похмурі –Білі плями в освіті,Чорні діри в культурі.І от наче б не в’язні,Наче б вибились в люди…А в верхівках – то блазні,То кати, то іуди!Імена СандармохуНам до щему болять,Але терпим Сивоху,«Всех простить и понять»…Та хіба ж ми отара?Нам, їй-богу, пороблено!Тільки помста і кара,Кров‘ю ворога скроплена.…Наче хмари кудлаті,Все закрили собою.Досить нам торбохватів.Ідемо за героєм!Тетяна МалаховаНа світлині – костюм з музея Галинка Верховинка. Мене з нею познайомив Anatoliy Pakhar, коли запросив мене до себе у гості в Яремчу.
Тетяна Малахова : Ви думаєте, тільки на Донбасі є байдужі та зраднuкu? Як би ж… Яремче. Я виступала в школі і
