Петру Порошенку лише 48 років. Однак країна його знає добре – у великій політиці він 14 років, а в бізнесі – і того більше. Так само, як і деякі його попередники, він ішов до вершини влади через серію злетів і дуже болісних падінь. Ще півроку тому ніхто й уявити не міг, що він стане президентом країни. Але Майдан і втеча Віктора Януковича все змінили.
Петя з дитинства пригощав усіх цукерками
Петро Олексійович народився в маленькому містечку Болград на Одещині, поруч із кордоном із Молдовою. Тут він разом із батьками та старшим братом Михайлом прожив до дев’яти років, а потім сім’я переїхала до Молдови, у місто Бендери (нині невизнана республіка Придністров’я). Сусіди розповідають, що Петрик був круглолицим темненьким хлопчиком з пухкими губами і злегка ображеним виглядом. А ось однокласники згадують, що майбутній шоколадний магнат з дитинства був ласуном.
Майбутній президент у дитинстві. Фото з особистого архіву П.Порошенка
“Він дуже добрий. Ми в класі завжди ділилися між собою бутербродами, а Петя приносив багато цукерок і всіх пригощав. Коли ми збирали макулатуру, можна було бути впевненим, що найбільше коробок з-під цукерок знайдеться у дворі Порошенка”, – згадує однокласниця нового президента Лариса Нанкова.
За версією самого Порошенка, до Молдови сім’я переїхала за батьком (він був інженером-сільгосптехніком), але сусіди розповідають зовсім іншу історію: начебто Мишко побився у дворі з хлопчиськами, один із його супротивників у бійці сильно постраждав, і Михайла забрали в міліцію.
Петро Порошенко два роки служив в армії. Фото з особистого архіву П.Порошенка
“Його тато залагодив цю справу, але це могло позначитися на його кар’єрі, і вони поїхали”, – згадує подружжя Фазли, сусіди по Болграду. До речі, старший брат Порошенка, Михайло, загинув уже в зрілому віці.
Шоколадний король
За даними журналу “Форбс”, першою роботою Порошенка ще 1986 року, під час навчання в університеті, стало власне підприємство “Центр сервісу”. Ця фірма допомагала укладати та оплачувати контракти. За свої послуги “Центр сервісу” брав 0,5-1,5% від суми контракту. На 5-му курсі Порошенко навіть зміг купити “Волгу”.
Петро Порошенко в молоді роки. Фото з особистого архіву
Пізніше майбутній президент перейшов до постачання дефіцитних товарів – постачав радянським кондитерським фабрикам какао-боби. Цей бізнес він почав разом з однокласником Сергієм Зайцевим, який зараз відповідає в Roshen за зовнішню торгівлю. Вони закуповували сировину в Бельгії та Голландії і продавали фабрикам по всьому СРСР. Після розпаду Союзу ці навички допомогли йому отримати контроль над низкою великих кондитерських фабрик, які лягли в основу його нинішньої кондитерської імперії “Рошен”.
Ривок у владу
“Я знаю Порошенка з 1998 року. Він дуже хотів досягти вершин влади, – згадує екс-держсекретар Олег Рибачук. – Як бізнесмен він постійно прагнув налагоджувати зв’язки. Дуже просив познайомити його з Ющенком. Запрошував на день народження, коли ми були ще не знайомі. Причому відзначав дуже пишно: естрада, Агутіни всякі – багато так. Порошенко тоді хотів посаду міністра”.
2004 рік. Петро Порошенко на зорі своєї політичної кар’єри.
Посаду міністра він не отримав, але став депутатом Ради, увійшовши до фракції СДПУ(о) Віктора Медведчука, а у 2000-му стартував у велику політику. Саме він разом із тодішнім мером Донецька Володимиром Рибаком з благословення Кучми створив Партію регіонів. Щоправда, очолив її незабаром Микола Азаров (тоді – голова податкової адміністрації). З останнім у Порошенка були давні зв’язки. Петра Олексійовича частенько бачили разом із Миколою Яновичем. Шляхи Порошенка і регіоналів розійшлися 2001 року, коли майбутній президент підтримав Віктора Ющенка, ставши одним із головних спонсорів і лідерів “Нашої України”. З Ющенком він ішов до переможного Майдану-2004. Однак тодішня перемога не була для Порошенка щасливою.
Катастрофа-2005
Порошенко хотів стати прем’єром за президента Ющенка, але ця посада дісталася Юлії Тимошенко, а сам Петро Олексійович став секретарем РНБО. Між ними тут же почалася війна не на життя, а на смерть. Тимошенко вміло робила з нього головного “зрадника інтересів Майдану” і “корупціонера №1” у владі. Порошенко в боргу не залишався.
2003 рік. Юлія Тимошенко та Петро Порошенко. Фото: Віктор Побединський, УНІАН
“У 2005 році, коли всупереч своїм сподіванням Порошенко не став прем’єром, він був розлючений, – згадує Рибачук. – І творив нечувані речі. Міг за два дні до візиту прем’єр-міністра до Франції прилетіти туди без запрошення, зіпсувати всю програму або сказати: мовляв, я все вирішую, а не президент. Але відтоді він дуже змінився”.
З WikiLeaks стало відомо, що Порошенко вимагав через генпрокурора заарештувати Олександра Турчинова, нинішнього в.о. президента, тодішнього главу СБУ, за знищення компрометуючих матеріалів на Тимошенко і нелегальне прослуховування. І у відповідь отримав удар неймовірної сили.
Олександр Зінченко, який пішов з посади голови секретаріату Ющенка, звинуватив Порошенка та інших “любих друзів” президента в корупції: “Знову, як за часів Кучми, повернулося телефонне право і відвертий прямий тиск на суддів. Земельна реформа, за версією Порошенка, вироджується в систему підпорядкування найважливішого державного ресурсу. Здійснюється неприхований і цинічний тиск на суб’єктів господарської діяльності через загрозу втрати ними частини власності”.
Віктор Ющенко та Петро Порошенко.
“Коли він опинився в центрі публічного скандалу, то ледь не ридав, – згадує Олег Рибачук. – От, мовляв, усього 35 років, і така пляма. Так мені розповідав Ющенко. Порошенко ж тоді був, у принципі, політично знищений: партії не було, іміджу теж. Але він дуже хотів прорватися. Це була катастрофа – здавалося, мріям кінець. Але Порошенко і в цій ситуації проявив характер – сам прийшов на прес-конференцію Зінченка, “щоб він брехав, дивлячись у вічі”. Але це йому не допомогло. Грандіозний скандал спричинив повну десакралізацію образу героя Майдану, його відправили у відставку, а після фрази Тимошенко “І тут прийшов Порошенко весь у сльозах і соплях”, здавалося б, політичну кар’єру завершено.
Довгий шлях до булави
І справді, аж до початку Майдану-2013 Порошенко був політиком другого плану – недовго обіймаючи посаду міністра закордонних справ (2009 року за Тимошенко), міністра економіки (2012-го за Януковича), прагнув дружити з усіма, але надовго зачепитися у вищих сферах йому все якось не вдавалося.
Жовтень 2009 року, Вінницька область. Петро Порошенко, щойно призначений міністром закордонних справ, позує в комбайні на тлі власних угідь.
“Порошенко намагався переконати нас у тому, що він близький до Януковича, що саме він готує його до перемовин і що він може стати прем’єром у новій коаліції “Нашої України” і Партії регіонів”, – ідеться в депеші WikiLeaks американського посольства в Києві від початку 2010 року, незабаром після перемоги на виборах Януковича. Але тоді не вийшло.
У 2010-2013 роках Порошенко болісно лавірував між Януковичем і його Сім’єю (щоб не відібрали бізнес) та опозицією і Заходом (щоб не поховати себе як політика). Однак це дало певний плюс. На Порошенка не чіплявся негатив влади, своїм вимушеним центризмом він заробив імідж виваженого політика, загартувався і характер – він став розумнішим, обережнішим, навчився не лізти на рожен і не чекати швидкого результату. І результат з’явився.
1 грудня 2013 року, Банкова.
Від початку Майдану Порошенко вирішив зіграти ва-банк і перестати лавіруватися – він повністю перейшов у табір ворогів Януковича. Але і там, навчений гірким досвідом, перший час намагався триматися не на перших позиціях, ввічливо поступившись п’єдесталом “триголовому дракону” Кличко-Яценюк-Тягнибок. Ця трійця до моменту перемоги Майдану багатьох розчарувала своїми метаннями, а Порошенко несподівано виявився найбільш прийнятним лідером. Утім, не так уже й несподівано. “Він не був явним лідером опозиції. Але він з’являвся на сцені. І хоча це робили і ми всі, лише в Порошенка була можливість це показати – за допомогою “5 каналу”, – каже Рибачук.
Віталій Кличко, Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок і Петро Порошенко на Майдані взимку цього року. Фото: Володимир Бородін, “Вести”
Далі перемога Порошенка була справою техніки – зберігати солідну виваженість, не кидатися в крайнощі. Щоправда, й обставини грали на його користь: Тимошенко після в’язниці сильно здала, Партія регіонів після втечі Януковича розкололася, пішла “на договірняк” із новою владою, так і не ставши повноцінною опозицією, Росія анексувала Крим, на Донбасі почався бунт, що відсікло від участі у виборах три регіони з потенційно найменшою підтримкою Порошенка. Уже до середини квітня дискусія серед політологів зводилася до питання, чи переможе Порошенко в другому турі або вже в першому.