29 серпня мені виповнилось 60 років. Святкування відбулось у мене на дачі, бо люблю там бути. Однак у той день відчувалась шалена напруга і все це через мою невістку. Не звикла вона тримати язик за зубами, тому меле усе підряд. Якби ж я знала чим усе закінчиться…
Коли усі сиділи за столом, Ірина постійно шукала як і чим мені дорікнути. Колір сукні мені не пасує, зачіска старить, другий рік поспіль подаю бульйон на перше… І так тривало увесь день, однак я стримувала себе зі всіх сил. Найбільше було соромно перед сусідами та подругами. Але потім я таки не втримала…
– Віро Михайлівно, а що це за торт у вас такий? Куплений чи що? — скривлено говорила Іра.
– Ні, я сама пекла.
– А ну то й видно… їсти неможливо. Не знаю, як ви таке гостям подавати не соромились — далі говорила вона.
– Ну все це вже остання крапля…З мене досить! — закипіла я.
Тоді я взяла невістку за голову та й в торт її запхала. Уявіть тільки рівень моєї люті, що я наважилась на таке!
– Мамо, що ви таке робите? Хіба так можна? — кричав мені син.
– А хіба так можна, як робила вона? Іру вдома видно не виховували, то я її виховаю!
– Ми забираємось звідси, поки ще гірше не стало.
– Ну і добре! Давно пора.
Моє свято було зіпсоване. Однак тепер я дуже злюсь сама на себе, адже зруйнувала стосунки з сином та невісткою, мабуть, назавжди. Треба було терпіти ці вибрики й все було б добре, але я зірвалась і тепер не знаю як усе виправити. Підкажіть, будь ласка, що мені робити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.Джерело