Мене звуть Антоніна Семенівна. Так вийшло, що я одна виховувала свого сина Колю з трирічного віку. Мій чоловік зaгинyв. Більше заміж я не вийшла.
Я багато працювала. Всі свої сили я вкладала в виховання сина. Він вивчився, закінчив інститут, одружився, влаштувався на хорошу роботу.
Я дала своєму синові все, що могла. Тільки ось житла не змогла купити. Після весілля син зі своєю дружиною спочатку жили разом зі мною. Спільне життя у нас була не дуже гарним. Ми часто сварилися. Але в цілому все йшло добре.
Спочатку у мене народився один онук, а потім другий. Після цього син вирішив взяти іпотеку, і вони з’їхали від мене.
І відразу ж після цього син перестав допомагати мені грошима. Але ж у мене пенсія маленька. І ніяких заощаджень немає.
Я попросила сина, щоб він допомагав мені. А він сказав, що у нього зайвих грошей немає: адже він же платить іпотеку і у нього двоє дітей.
Я подумала і подала на аліменти на свого сина. Якраз бачила в по телевізору в сімейних драмах таке. І суд присудив йому їх виплачувати.
Я вважаю, що взагалі-то мій син зобов’язаний мені допомагати. А ось він вважає зовсім по-іншому. Через це ми з ним сильно посварилися. Тепер він не відповідає на мої телефонні дзвінки. Навіть не відкриває двері квартири і дозволяє мені бачитися з онуками.
Я вирішила побачити своїх онуків біля дитячого садка. Прийшла туди – так він дітей навіть до мене не підпустив.
Але ж я ні в чому не винна! Я все віддала своєму синові. А ось зараз, коли мені потрібна його допомога, він просто відхрестився від мене.
Ех, не про таку старість я мріяла. Все віддала рідному синові, забула про своє особисте життя і тут він мені так віддячив. Напевно, треба було думати більше про себе, але вже пізно щось міняти.Джерело