Читачка написала комент про СРСР. Що там у простих людей усе було добре: попрацював робітником, потім став інженером, потім директором заводу.
Аж прям уявилося собі таке ромашкове поле, яким пурхають робітники з розвідними ключами: – а що це ви, Арсенію Борисовичу? – Та ось, на інженера вчуся, Костянтине Олеговичу! – Клара Цеткін на допомогу, душа моя! -Слава праці! – Воістину слава КПРС!
Так от. Брехня все це. Не було в СРСР такого шоколаду. Тому що, як не крути, а не побудуєш завод для кожного робітника, щоб він там директором був. Елементарно не вистачить директорських крісел на всіх.
Ба більше, радянський робітник не дуже прагнув в інженери. Як відомо, СРСР був найсправедливішою країною у світі: заробляли там усі приблизно порівну. Робітник – близько 100 рублів, інженер – 110-120. Але інженера щодня зігрівало начальство. Інженеру щодня доводилося змушувати робітників працювати.
Якщо робітник нап’ється і впаде в котлован, інженера посадять. Чи варте це двадцяти рублів надбавки до зарплати? Ой чи… До того ж красти робітникам було набагато зручніше, ніж інженеру, і лівими у них виходило набагато більше, ніж у ІТПівців. Тож вибачте, якщо розчарую любителів великої країни, але черга до вакансії м’ясника стояла в рази більша, ніж до найпрестижнішого ВНЗ.