Про події квітня 1985 року, що відбулися в Пакистані, дізнався весь світ, крім СРСР. Але західні ЗМІ впевнені – за загибель радянських військовополонених, які повстали в секретній в’язниці в Бадабері, КДБ помстився найжорстокішим чином.
Укріплений район Бадабера був побудований американцями на початку холодної війни як Пешеварского філії пакистанської резидентури ЦРУ.
Під час афганської війни в селищі Бадабер розташовувався центр гуманітарної допомоги, який нібито повинен був запобігти голодні смерті серед біженців. Але на ділі він слугував прикриттям для школи бойовиків контрреволюційної афганської партії Ісламського Товариства Афганістану, де таємно містилися радянські військовополонені, які вважалися на Батьківщині безвісти зниклими.
Втеча
30 років тому, 26 квітня 1985 року, коли весь Радянський Союз готувався до наступав 40-річного ювілею Дня Перемоги, приблизно о 18:00 в фортеці Бадабера почулися постріли. Скориставшись тим, що майже вся охорона табору відправилася на вечірній намаз, група радянських військовополонених, усунувши двох вартових біля артилерійських складів, озброїлася, звільнила полонених і спробувала сховатися.
Як згадував згодом лідер ІЗА, екс-президент Афганістану Бурхануддіна Раббані, сигналом до повстання послужили дії одного з радянських солдат. Хлопець зміг роззброїти охоронця, який приніс юшку.
Після цього він випустив на свободу ув’язнених, які заволоділи зброєю, залишеним доглядачами в’язниці. Далі версії розходяться. За одними даними, вони спробували прорватися до воріт, щоб сховатися. За іншими, їх метою була радіовежа, через яку вони хотіли зв’язатися з посольством СРСР. Факт змісту радянських військовополонених на території Пакистану став би істотним доказом втручання останнього в афганські справи.
Штурм в’язниці
Так чи інакше, повстанцям вдалося захопити арсенал і зайняти вигідні для знищення підрозділів охорони, позиції.
На озброєнні радянських солдатів перебували великокаліберні кулемети, міномети «М-62», ручні протитанкові гранатомети.
По тривозі був піднятий весь особовий склад бази – близько 3000 чоловік разом з інструкторами з США, Пакистану та Єгипту. Але всі їхні спроби взяти штурмом позиції повсталих зазнали поразки.
О 23.00 лідер Ісламського товариства Афганістану Бурхануддіна Раббані підняв полк моджахедів Халід-ібн-Валіда, оточив фортецю і запропонував бунтівникам здатися в обмін на їх життя. Повсталі висунули у відповідь вимога – зв’язок з представниками посольств СРСР, ДРА, Червоного Хреста і ООН. Почувши відмову, Раббані віддав наказ про штурм в’язниці.
Фатальний залп
Запеклий бій, яке тривало всю ніч і втрати серед моджахедів показали – російські здаватися не збираються. Більш того, лідер ІЗА, Бурхануддіна Раббані сам мало не розлучився життям під обстрілом гранатометів. Було прийнято рішення, кинути на повсталих всі наявні сили. Далі були залпові обстріли «Граду», танків і навіть ВВС Пакистану.
А що було далі, мабуть, назавжди залишиться таємницею. Згідно з розсекреченими даними радіорозвідки 40-ї армії, перехопили доповідь одного з пакистанських льотчиків, по повсталим було завдано бомбового удару, який потрапив у військовий склад з хранившимися там патронами, сучасними ракетами і снарядами.
Ось як потім описував це один з в’язнів Бадабера, Рустамов Носіржон Умматкуловіч:
«Раббані кудись поїхав, і через якийсь час з’явилася гармата. Він віддав наказ стріляти. Коли знаряддя вистрілила, снаряд влучив прямо в склад і стався потужний вибух. Все злетіло в повітря. Ні людей, ні будівлі – нічого не залишилося. Все зрівнялося з землею і повалив чорний дим ».
Тих, хто вижив не залишилося. Тих, хто не загинув під час вибуху, добили наступали. Правда, якщо вірити перехопленому повідомленням американського консульства в Пешаварі Держдепартаменту США: «Трьом радянським солдатам вдалося вижити після того, як повстання було придушене».
Втрати моджахедів склали 100 моджахедів, 90 пакистанських солдатів, в тому числі 28 офіцерів, 13 членів пакистанської влади і 6 американських інструкторів. Вибухом також був знищений тюремний архів, де зберігалися відомості про полонених.
Щоб виключити повторення інциденту, через кілька днів після повстання був наказ лідера Ісламської партії Афганістану Гульбеддіна Хекматіяра: «росіян у полон не брати».
Реакція
Незважаючи на те, що з боку Пакистану було вжито всіх необхідних заходів, щоб приховати інцидент – мовчання під страхом смерті, заборона на в’їзд на територію стороннім особам, інформація про радянських військовополонених і жорстокому придушенні повстання проникла в пресу. Першим про це написав першаварскій журнал «Сапфір», але випуск був конфіскований і знищений. Незабаром після цього, пакистанська «Мусульманська Газета» все-таки опублікувала цю новину, яку відразу ж підхопили провідні ЗМІ.
Старий і Новий Світ трактував трапилося по-різному. Європейці писали про нерівному бою російських військовополонених за свою свободу, тоді як «Голос Америки» розповідав про потужний вибух, в результаті якого загинула дюжина полонених російських і стільки ж афганських урядових солдатів. Щоб розставити всі крапки над i, Держдеп США 28 квітня 1985 опублікував «повну» інформацію наступного змісту ?: «Територія гуманітарного табору площею приблизно одна квадратна миля виявилася похована щільним шаром осколків снарядів, ракет і мін, а також людським останками. Вибух був такої сили, що місцеві жителі знаходили осколки на відстані четрёх миль від табору, де також містилися 14 російських десантника, з яких після придушення повстання в живих залишилося двоє ».
Але факт повстання підтвердив представник Міжнародного Червоного Хреста Девід Деланранц, який відвідав 9 травня 1985 року радянське посольство в Ісламбаде. Однак СРСР обмежилося нотою протесту зовнішньополітичного відомства, яка покладала повну відповідальність за те, що сталося на уряд Пакистану і закликало зробити висновки про те, до чого може привести участь держави в агресії проти ДРА і СРСР. Далі цієї заяви справа не пішла. Зрештою, радянські військовополоненим «не могли бути» на території Афганістану.
Помста КДБ
Але була і неофіційна реакція СРСР. За даними журналістів Карлао (Kaplan) і Бурки (Burki S), радянські спецслужби провели ряд операцій відплати. Про те, що СРСР не залишить цю справу без відповіді, 11 травня 1985 року заявив посол Радянського Союзу в Пакистані Віталій Смирнов.
«За те, що трапилося в Бадабері, повну відповідальність несе Ісламабад», – попередив Смирнов пакистанського президента Мухаммада Зія-уль-Хака.
У 1987 році в результаті радянських рейдів на територію Пакистану загинуло 234 моджахедів і пакистанських солдатів. 10 квітня 1988 року в таборі Оджхрі, розташованому між Ісламабадом і Равалпінді, стався потужний вибух складу боєприпасів, що призвів до смерті від 1000 до 1300 осіб. Слідчі прийшли до висновку, що була здійснена диверсія. Через деякий час 17 серпня 1988 року розбився літак президента Зія-уль-Хака. Цей інцидент пакистанські спецслужби також безпосередньо зв’язали з діяльністю КДБ як кара за Бадабера. При всьому при цьому в самому СРСР ці події не отримали суспільного розголосу.