– Марійко, а чого твоя дочка на свята не прийшла до нас щедрувати? Ми так чекали, особливо бабуся. Ти ж знаєш, як вона любить усіх онуків, – звернулася до мене сестра.
Я вирішила в очі сказати Олі правду.
– А чого до вас іти на інший кінець села? За тою 20-ю, які ти в церкві наміняла? Улянка і я пам’ятаємо, як ти минулого року дала пампушок в руку і сказала, щоб вибачали, бо грошей в тебе немає.
Я б так ніколи не вчинила. Ну хто в наш час дає по 20 гривень за коляду чи щедру? Але моя Оля завжди бідна. Ні, вона працює, як і її чоловік, але де вони ці гроші дівають, я не знаю. Хоча ні, знаю, складають на купку, а самі ще навіть воду до хати не провели і пере Оля вручну.
Оля, це моя рідна сестра. Живе вона в батьківській хаті з чоловіком, двома дітьми і нашою мамою, яка вже лежача.
Я мамі чим можу допомагаю, навіть раз в місяць постіль знімаю, перу в себе і приношу чисте. Я раніше і гроші їй давала, але Оля їх якимось чудом привласнювала.
На ці свята в січні ми до мами не ходили, бо мали гості зі столиці і потрібно було і приймати і на екскурсії возити. Ми були на Різдвяні свята.
А дочка сама не хотіла йти до тітки Олі щедрувати, бо знає, що та скупа на гроші та й далеко, що казати.
Ми просто на свої очі бачили, як вона в церкві 500 гривень по 20 міняла. Ще й сказала, перескладуючи: “О, буде щедрувальникам”.
Я відчувала певне задоволення, коли виговорила це в обличчя сестрі. Але, здавалося, вона зовсім не розгубилася.
– Ти серйозно, Марійко? – зітхнула вона. – Гроші… І це єдина причина, чому твоя дочка не прийшла? Можливо, справа не в грошах, а в тому, що ви просто вважаєте нас гіршими?
Я спробувала заперечити, але Оля не дала мені й слова вставити.
– Мама не молода, їй важливо бачити всіх онуків. Твоя дочка не прийшла, бо ти сама її відмовила. А 20 гривень… Марійко, та я б і 50 дала, але річ не в тому. Це традиція, це радість, це щирість дітей, а не змагання, хто більше грошей дасть.
Мені стало ніяково, але я вперто стояла на своєму. Оля, мовби втомившись, лише мовчки пішла до хати. Вже потім я дізналася від сусідки, що мама розплакалася того вечора і мені стало неприємно через цю ситуацію.
Але як на мене, Оля сама нас відштовхує тими двадцятками. В нас завжди було навпаки, родині давали більші суми за коляду. А тут ця двадцятка рідній племінниці.
Але тим не менш я відчула, як всередині мене з’явився важкий камінь. Можливо, я справді була неправа? Що думаєте, чи можна так чинити з ріднею? Чи варто було мені відмовляти доньку йти щедрувати до тітки лише через гроші?