Велика Вітчизняна війна принесла з собою багато горя і випробувань на міцність не тільки солдатам, які віддавали свої життя за Батьківщину і світле майбутнє своїх нащадків, а й їхнім жінкам, які чекали на своїх коханих з поля бою, живучи щохвилини в страху отримати страшну звістку або в надії побачити лист від нього. На жаль, таке випробування проходили не всі…
Дружина написала своєму чоловікові, який пішов на битву з жорстокістю і злом, про те, що вона йде до іншого. Її лист так і не було доставлено адресату, але відповідь невірна дружина все ж отримала. Щоправда, від його однополчан…
Жінці з м. Вичуга
“Я вас зобов’язаний сповістити,
Що не дійшло до адресата
Лист, що в скриньку опустити
Не посоромилися ви колись.
Ваш чоловік не отримав листа,
Він не був поранений словом вульгарним,
Не здригнувся, не збожеволів,
Не прокляв усе, що було в минулому.
Коли він піднімав бійців
В атаку біля руїн вокзалу,
Тупа грубість ваших слів
Його, на щастя, не терзала.
Коли крокував він важко,
Стягнувши кривавою ганчіркою рану,
Лист від вас ще все йшов,
Ще, на щастя, було рано.
Коли на каміння він упав,
І смерть обірвала дихання,
Він усе ще не отримував,
На щастя, вашого послання.
Можу вам повідомити про те,
Що, загорнувши в плащ-намети,
Ми вночі в сквері міському
Його зарили після сутички.
Стоїть зірка з бляхи там
І поруч тополя – для прикмети…
А втім, я забув, що вам,
Напевно, байдуже це.
Лист нам уранці принесли…
Його, за смертю адресата,
Між собою ми вголос прочитали –
Вже ви вибачте нам, солдатам.
Можливо, пам’ять коротка
У вас. За спільним бажанням,
Від імені всього полку
Я вам нагадаю зміст.
Ви написали, що вже рік,
Як ви знайомі з новим чоловіком.
А старий, якщо й прийде,
Вам буде все одно не потрібен.
Що ви не знаєте біди,
Живете добре. І до речі,
Тепер вам ніякої потреби
Немає в лейтенантському атестаті.
Щоб листів він від вас не чекав
І вас не обтяжував би знову…
Ось саме: “не обтяжував”…
Ви якомога болючіше шукали слова.
І все. І більше нічого.
Ми перечитали їх терпляче,
Всі ті слова, що для нього
У годину розлуки в душі знайшли ви.
“Не обтяжуй”. “Чоловік”. “Атестат”…
Та де ж ви душу втратили?
Адже він же був солдат, солдат!
Адже ми за вас із ним помирали.
Я не хочу суддею бути,
Не всі розлуку перемагають,
Не всі здатні століття любити,
На жаль, у житті все буває.
Ну, добре, нехай не любимо,
Нехай він більше вам не потрібен,
Нехай жити ви будете з іншим,
Бог з ним, там з чоловіком чи, не з чоловіком.
Але ж солдат не винен
У тому, що він відпустки не знає,
Що третій рік себе поспіль,
Вас захищаючи, обтяжує.
Що ж, написати ви не змогли
Нехай гірких слів, але благородних.
У своїй душі їх не знайшли –
Так зайняли б де завгодно.
У вітчизні нашій, на щастя, є
Чимало жіночих душ високих,
Вони б вам зробили честь –
Вам написали б ці рядки;
Вони б за вас слова знайшли,
Щоб полегшити тугу чужу.
Від нас уклін їм до землі,
Уклін за душу їхню велику.
Не вам, а жінкам іншим,
Від нас відторгнутим війною,
Про вас ми написати хочемо,
Нехай знають – ви тому виною,
Що їхні чоловіки на фронті, тут,
Часом у душі борючись із собою,
З мимовільною тривогою чекають
З дому листів перед боєм.
Ми ваше не до добра прочитали,
Тепер нас потай гіркота мучить:
А раптом не ви одна змогли,
Раптом хто-небудь ще отримає?
На суд далеких дружин своїх
Ми вас пошлемо. Ви обмовляли
На них. Ви засумніватися в них
Нам на хвилину привід дали.
Нехай поставлять вам у провину,
Що душу пташину ви приховували,
Що ви за жінку, дружину,
Себе так довго видавали.
А колишній чоловік ваш – він убитий.
Усе добре. Живіть із новим.
Вже мертвий вас не образить
У листі давно непотрібним словом.
Живіть, не боячись провини,
Він не напише, не відповість
І в місто, повернися з війни,
З іншим вас під руку не зустріне.
Лише за одне ще пробачити
Доведеться вам його – за те, що,
Напевно, з місяць приносити
Ще вам буде листи пошта.
Вже нічого не зробити тут –
Лист повільніший за кулю.
До вас листи у вересні прийдуть,
А він убитий ще в липні.
Про вас там кожен рядок,
Вам це, мабуть, неприємно –
Так я від імені полку Беру його слова назад.
Прийміть же наприкінці від нас Презирство наше на прощання.
Однополчани, що не поважають вас Покійного.