У ніч на 26 квітня 34 роки тому інспектора пожежної безпеки на ЧАЕС Петра Шаврея розбудив дзвінок у двері. “Станція вибухнула! Швидше”, – почув він. Насправді на Янівському мості в Прип’яті тоді не стояла юрба роззяв, як це показали в серіалі НВО “Чорнобиль”. Зате за невеликим лісом зі зруйнованого реактора в небо здіймався красивий вогняний стовп. Так горіла радіація. Тієї ночі на станції гасили пожежу ще два його брати, Леонід та Іван.
Петро Шаврей не любить цей гучний фільм. Вважає, що все брехня, а від перших хвилин перегляду в нього піднявся тиск. З того часу він творіння НВО більше не дивився.
Про те, що відбувалося на ЧАЕС під час аварії, чому одні пожежники вмирали в Москві, а інші вижили в Києві, читайте в OBOZREVATEL.
“Нам дорога в один кінець”
– Петре Михайловичу, ви дивилися американський серіал “Чорнобиль”?
– Я спершу думав, що має бути документальний фільм. Мене попросили після перегляду ще й сказати свою думку. Я ввімкнув, подивився кілька хвилин і так рознервувався, що тиск піднявся. Телефоную й кажу, що це не кіно, а суцільне “х-х-х”. Мені пояснили, що це художня стрічка. Я потім тільки став приходити до тями.
– А Василя Ігнатенка, головного героя фільму, пожежника, який помирає в Москві, ви знали?
– Звісно, знав. Думаю, там у лікарні в Москві не було поруч із ним дружини. До них нікого не пускали.
Петро Шаврей
ТСН
– Можете пригадати, як все це трапилося того дня, де ви тоді були?
– Я служив у підрозділі воєнізованої військової частини №2 з охорони атомної електростанції. Був інспектором реакторного цеху №1. Контролював роботи, коли відбувалося завантаження й розвантаження палива. Це називається профілактичний ремонт. Він триває 45 діб. Старе паливо вивантажують, завантажують натомість нове. Саме тоді необхідно все пофарбувати, провести зварювання там, де потрібно, 98% спиртом протерти ТВЗ, одночасно хімзахист обробляє спеціальними фарбами.
Всі матеріали горючі, а хтось нишком захоче покурити, за всім слід стежити. Мої старші брати, Леонід і Іван, працювали в зміні варти. Чергували добу на станції. А я був із 8:00 до 17:00 щодня.
Перед цим лихом, приблизно за пів року, Леонід Телятников привів мене на контроль будівництва 5-го енергоблоку. І в ніч аварії там здійснювалося складання схем реактора. Я залишив двох молодших інспекторів, дав їм завдання. Сам пішов, повечеряв і вже задрімав.
Іван, Петро, Леонід Шавреї з батьками
З особистого архіву
Аж раптом дзвінок у двері, старший лейтенант Юрій Хилько: “Давай швидше, вибухнула станція!” Відразу подумав, що це мої інспектори щось проґавили. І вже в голові намалював картину, що це я винен.
А коли машина вивезла нас на Янівський міст, бачу – розвалений 4-й блок. І такий гарнезний стовп різнобарвного вогню прямо здіймається в небо. Сяє красою, яку забути не можна. Тоді Хилько каже: “Що ж, хлопці, нам дорога в один кінець, назад ми не повернемося”.
До речі, до цієї трапилися ще дві аварії.
До 26 квітня 1986 року на ЧАЕС було дві аварії
– Розкажіть про них детальніше.
– Одного разу під час завантаження палива зірвався стрижень із паливом і розбив охолоджувальну сорочку. Тоді був великий витік радіації. По всій території станції ґрунт завглибшки метр зняли. Місто Прип’ять мили, машини в нас позабирали. Ми додому вернулися без форми, тому що вона була брудна, йшли в робочому білому вбранні. Тоді всі прилади зашкалювали. Симптоми були такі, наче ми отримали променеву хворобу: слабкість, нудота, блювання. Після цієї аварії шість осіб із однієї бригади померли, в клініці, один за іншим. Але нам нічого не говорили.
Друга аварія трапилася через пів року в турбінному цеху. Завантажували ротор, а він зірвався й полетів, виник витік водню. Якби тієї миті відбувалися зварювальні роботи, то був би вибух, станція б просто зруйнувалася.
“Вони пішли прямо в радіацію”
– Повернімося до подій 26 квітня. Ви приїхали на станцію, де була пожежа, і що далі?
– Мої брати, Льоня й Іван, були в складі варти, тому до гасіння пожежі вони приступили за сім хвилин. Я коли приїхав, зняв туфлі, натягнув кирзові чоботи, на мені була звичайна форма. І одягнув 16-кілограмовий протигаз. Чую голос брата Леоніда, він тоді був командиром підрозділу, вони гасили дах машинного залу: “Рукави давай, ці згоріли!”
Хапаю в кожну руку по вісім кілограмів рукавів і в протигазі по драбині лізу нагору. Піт заливає очі, знімаю протигаз і кидаю вниз. Льоня знову кричить. Підняв я туди ці рукави. Гідранти не давали воду, тому що трубопровід був пошкоджений. Насоси залиті водою, електроенергія відключена. Потрібно було терміново поставити насосну станцію, від ставка забрати охолоджувач. Руки обпік радіацією, потім шкіра вся злізла.
Брати Шавреї, Петро (зліва) відростив бороду на знак жалоби за загиблими колегами
З особистого архіву
А за 10-15 хвилин прибуває бригада №6, у якій Василь Ігнатенко (герой серіалу “Чорнобиль”. – Авт.), Тишура, Кібенок.
Знаєте, чому ці хлопці загинули, а ми залишилися живі? Тому що ми працювали на своєму об’єкті, ми знали, куди заходити, куди виходити. А їхня частина, де був Ігнатенко, займалася охороною міста. Вони бували у нас на навчаннях тричі на рік, але добре об’єкт не знали. Приїхали, побачили де горить, а це палала радіація. І пішли відразу туди, прямо в радіацію, потрапили в пекло. Якби вони піднімалися, наприклад, з боку транспортного коридору, то все склалося б інакше. А так попрацювали там хвилин 20, і все. Швидкі тільки встигали приїжджати й забирати їх. А через добу їх літаком відправили в лікарню в Москву.
– Але ви ж теж там отримали серйозні дози. Як вас лікували?
– Мій старший брат Леонід отримав 600 рентген. А хлопці, які померли в Москві, у них було по 400-450, тільки в одного – 500. Тому що вони лікувалися в Москві, а ми – в Києві, у лікаря Леоніда Петровича Кіндзельского.
Весілля Петра Шаврея
З особистого архіву
Щось нас утримувало від того, щоб їхати в Москву. Ще до аварії я знав, що якщо схопив радіацію, то потрібно випити спирту або самогонки. Ще начальник цеху Фроловський говорив, коли на виході в мене виявляли дозу: “Синку, тобі ще дітей народжувати. Іди й випий пів склянки спирту, без цього його не випускати”.
І нам ще треба було в своєму селі, в Білих Сороках, картоплю садити, а Івану – теж у селі допомогти тещі. А тут до Москви женуть. Ми вирішили втекти. Але не вдалося, тому що Прип’ять закрили, а нам сказали залишатися на службі.
А вже другого дня нас вивезли до Чорнобиля подалі. Там у пожежній частині стали брати аналізи. Усім було погано, ми валялися на травичці. Приїхали автобуси, спочатку завезли в лікарню в Іванкові, де поставили майже на добу крапельниці. Медсестри сиділи з нами, постійно переставляли ці крапельниці. Постійно всіх промивали. І вже в другій половині наступного дня привезли в Київ на Ломоносова, в клініку онкології.
Американець дав мені сім років життя, а живий і досі
– Як вас лікували? Якщо дивитися за серіалом, то там їх помістили в окремі палати, закрили плівкою. А як вас у Києві було?
– Нас там спершу помили, забрали весь одяг і принесли те, що було. Брату дісталася нічна сорочка, мені – підковдра. Тільки до обіду вже дали одяг.
Лікарі з нами працювали не так, як у Москві. Там боялися хлопців, сахалися від них. Медики приходили в захисному одязі, як у скафандрах. У перші дні крапельниці їм ніхто не ставив, а два тижні давали якісь таблетки. Їх розселили по боксах. А з нами лікар розмовляв так, як ми з вами зараз сидимо.
Іван Шаврей
Потім головна лікарка Московської лікарні №6 Гуськова разом із американським професором Гейлом прилетіли, щоб подивитися, як Кіндзельский нас лікує. Наш лікар одягав тільки халат, а вони зайшли у своїх скафандрах, боялися української радіації. Леонід Петрович бере картку кожного й зачитує, як кого звати, які аналізи.
Мене вразило, як Гейл підходить до мене й через перекладача каже, мовляв, цей протягне років сім. Братові Леоніду дав від 3 до 5 років, а він ще 25 років прожив, і я живий досі.
А хлопці в Москві залишилися на кладовищі.
– Кіндзельский лікував вас за своєю методикою?
– Так. Братові пересадили кістковий мозок. У Льоні в кістковому мозку залишилося 27% живих частинок, він уже чахнув. І якби його лікували, як у Москві, то давно вже був би на кладовищі. Відмінність методики Леоніда Петровича в тому, що він пересаджував живий кістковий мозок. А за теорією Гейла, тим, у кого він убитий на 80%, потрібно попередньо кістковий мозок донора опромінити, і тільки потім пересаджувати.
Американський лікар Роберт Гейл (у центрі)
ofigenno.com
За те, що Леонід Петрович робив усе по-своєму, його Гуськова (головна лікарка Московської лікарні №6. – Авт.) зняла з посади. Але він однаково до нас приходив, переконував, що не кине. “Вони мені заборонили працювати самостійно, а я рятував людей”, – говорив він. А Москва хотіла, щоб той працював за методикою Гейла. У брата донорський мозок прижився, він почав одужувати. А вони своїми експериментами вбили людей. Як так вийшло, що в нас померла тільки одна особа, а в Москві – майже всі?
Після цього Кіндзельского поновили на посаді. І Гуськова знову приїжджала й просила, щоб поділився своєю методикою. Але він їй не дав, Москва не отримала, а ось Америка отримала.
Леонід Кіндзельскій
www.shatilin.com
– Як так трапилося?
– Розповім. Мене часто запрошували в музей Чорнобиля, коли туди прибували делегації. І якось приїхала група, де були американці, канадці. Хотіли послухати живих учасників подій. І наприкінці розмови піднімається афроамериканець і каже, що хоче поставити запитання мені. І перекладач говорить: “Ви дуже красиво розповідали про Леоніда Кіндзельского, а чи знаєте ви Ігоря Кіндзельского?” Відповідаю, що ні, не знаю. Той посміхнувся: “А я знаю”.
І вже після зустрічі підійшов до мене й сказав, що Ігор – це син Леоніда Петровича. “Він у нас в Америці головний радіолог”, – пояснив чоловік.
– Вам теж пересаджували кістковий мозок?
– Ні. У мене було 60% живих частинок у кістковому мозку. Тоді Леонід Петрович сказав, що будемо працювати з кров’ю. Мені просто вливали плазму. Дуже довго лежав у лікарні, підозрювали рак крові, тому що були низькі лейкоцити. Але третя пункція показала кращі результати. Слава Богу, все минулося.
Дятлов безпосередньо підпорядковувався Москві
– Як поводилося керівництво станції?
– У фільмі показали неправду. Директор станції поводився відмінно. Я перебував із ним у протирадіаційному бункері. Ми, три офіцери, першого дня там чергували. Брюханов перебував у штабі. Я кожні 15 хвилин підходив до дверей, щоб отримати вказівки, і передавав їх наверх.
– А головний інженер Дятлов, який тієї ночі здійснював експеримент на станції, ви його знали? У фільмі він показаний жорстким, який не терпить чужої думки?
– Я його добре знав. Він був на своєму місці. Так, жорсткуватий, своєрідний, зі своїм характером. Був і твердий, і грубуватий.
Ігор Дятлов
Кадр із НВО “Чорнобиль”
Він щодо науки директору практично не підкорявся. Як і в Брюханова, у нього в кабінеті був урядовий зв’язок. Брюханов не хотів ставити експеримент, а він його не слухав. Тому що Москва безпосередньо йому давала вказівки проводити експеримент. Його змушували. Ніхто ж не чув, що йому говорили.
Йому кажуть під час експерименту, що автоматика не спрацьовує, не треба продовжувати. А він доповідає спершу в Москву, а потім приходить і каже: “Робіть”. Він виконував свої обов’язки.