Вона така ж красива й незламна, як Україна.
До останнього тримала бій – одна проти декількох ворогів.
І загинула – невпокореною.
ІРИНА ГОРДІЄВИЧ.
Про неї справді можна складати легенди.
Красива, екстравагантна, розумна жінка з досконалим знанням іноземних мов
покинула забезпечене життя в Європі, щоб боротись за Україну.
З першого дня на Майдані, а потім – на війні.
“Я себе там знайшла, я себе почуваю там потрібною”, — казала Ірина Гордієвич, коли подруги дивувалися, як вона живе у воєнних умовах.
Майже вісім років у складі батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Луганськ-1» на лінії розмежування, фактично на нулі. Золоте, Кримське, Станиця Луганська. Служба на блокпостах, нічні чергування під постійними обстрілами – таке багатьом чоловікам було не під силу.
Проте «Ірен» ніколи не скаржилась – її характер був міцнішим сталі. Й згодом він виявиться на повну силу.
Останній пункт служби старшої лейтенантки – місто Щастя на Луганщині. Подруга Ірини Власта пригадує, що востаннє говорила з Іриною 22 лютого — тоді офіцер розповіла, що Щастя потужно та безперервно обстрілюють вже протягом кількох днів.
Ірина загинула 24 лютого 2022 року. Будучи пораненою, опинилась у ворожому оточенні в приміщенні поліцейського відділку міста. Від неї вимагали здатись, а коли вона відмовилася – закидали гранатами…
Тіло Ірини розшукали, коли наші на короткий час повернулися до Щастя, і передали до моргу. Але вже наступного дня росіяни повернулись і вивезли його до Луганська. Фото вже загиблої Ірини з кулоном у вигляді руни виклали на своєму сайті – й біснувались, називаючи вже загиблу Героїню нацисткою.
Лише через п’ять місяців тіло офіцерки було доставлено на Буковину й похоронено
в Чернівцях.
В Ірини залишилася матуся, сестра та 14-річний син Александрос.
Сестра Ірини згадує, що у неї було багато планів, вона поглиблювала знання з англійської мови, готувалася до іспиту в Чернівецькому університеті, планувала після закінчення війни працювати в Інтерполі.
«24 лютого після нашої останньої розмови, коли перестав відповідати її номер, ми мали надію, що можливо загублений телефон, можливо якісь обставини не дають можливості розмовляти. Потім надіялись на полон, на обмін… Сестра завжди залишиться для мене прикладом, я дуже вдячна їй за захист наших життів та України», – говорить Альона.
Ти була занадто сміливою і дуже любила Україну – говорять всі, хто знав тебе.
Ти відважно дивилася в очі ворогам до останнього.
Вклоняємося твоїй мужності й силі.
Ніколи не забудемо!
