Він мріяв звільнити свою рідну Красногорівку й увесь Донбас -наразі побратими здійснюють бажання, за які юний Герой поклав своє молоде життя.
Дмитрові Ткаченко у 2014 році виповнилося 15. Тоді ж через початок війни на сході України він разом із батьками переїхав у Кременчук.
Хлопець навчався у ліцеї №16, після закінчення якого успішно склав іспити у Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на факультет бойового застосування військ.
2020 року, з отриманням першого офіцерського звання, лейтенанта Ткаченка скерували у бойову частину на посаду командира взводу. Разом з підлеглими обороняв Мар’їнку, рідну Красногорівку, Курахове. Згодом за успішне виконання службових обов’язків був призначений командиром роти.
В останньому своєму бою, боронячи село Благодатне на Херсонщині, загинув під час потужного артилерійського та мінометного обстрілу.
«Дмитро з перших днів заслужив повагу. Він був щирою, доброю, відвертою та надзвичайно позитивною людиною… Він сказав, що хоче бути професійним військовим. Дуже хотів, щоб Донбас повернувся в Україну! Ми пишались ним, особливо, коли Дмитро отримав перше офіцерське звання лейтенанта. Нам усім бракуватиме його», – написали в пресслужбі НАСВ імені Петра Сагайдачного.
Наразі наші воїни нещадно б’ються
за звільнення Донбасу.
І за рідне село старшого лейтенанта – також.
Ми обов’язково проженемо ворога
зі священної української землі.
На вічну пам’ять усіх Героїв.
