Maria Kravchenko
Трохи про наболіле — ВЛК, черги і замкнене пекло системи.
Ми можемо безкінечно багато говорити про повагу і вдячність до військових.
Волонтери можуть поставити десятки ксероксів, облаштувати каву чи закупити зручні лавки, але усе це всього лише ілюзія. Ми приклеюємо пластир на рану, яка щодня лише стає більшою.
Бо жодна кава чи заварений волонтерами чай не допоможе в момент, коли ти бачиш засмучений вираз обличчя військового, якому сьогодні йому знову не вистачило талончика до лікаря. Попри те, що чергу він зайняв ще о 7:30 ранку.
Бо, дочекавшись своєї черги, він почує: «Талончики до лікаря на сьогодні закінчилися, приходьте завтра». Але завтра усе повториться. Якщо пощастить і він прийде раніше, то вихопить свій папірець, а згодом ще декілька годин простоїть у черзі. Бо талончик теж не розв’язує питання.
І, як на мене, це справжній ляпас по лицю поранених бійців.Джерело