Хоч би яким гарним був притулок, але це всього-на-всього притулок. Добре, коли хвостатих вихованців годують, лікують, доглядають за ними і прилаштовують у добрі руки. Але вирішують усе люди – точніше, їхнє ставлення до справи. Звичайна людська небайдужість, бажання розібратися і допомогти. І нехай ідеться про всього-на-всього собаку. Добрий знайомий автора цих рядків якось влучно висловився: “Собака теж людина”. Мабуть, з таким твердженням слід погодитися. І наступна реальна історія з життя тому доказ!
Пес Роско (Roscoe), звичайнісінький притулковий пес. Потрапив до притулку зовсім молодим, майже цуценям. Навіть кличку отримав тут же. Його підібрали просто з вулиці. Звичайнісінька ситуація, абсолютно передбачувана і життєва. Але персонал притулку припустив, що Роско оточує якась таємниця, якась недомовленість.
Він різко виділявся на тлі всіх інших собак. Ті були наче нарозхрист. Їх підбирали теж із вулиці – голодних, холодних, змарнілих. Виривали з лап шкуродерів. Відгодовували, ображували.
Собаки переймалися вдячністю за свій порятунок, намагалися догодити, заводили дружбу з кимось зі співробітників. Це нормальна природна реакція: собаки відчувають добре до себе ставлення і відповідають ще більшим добром.
Але Роско був не таким. Він прожив у притулку вже три роки, але так ні з ким і не подружився. Був завжди сам по собі, наособицу. Тримався завжди незалежно, підкреслено самостійно. Корм приймав, але в подяках не розсипався. Просто жив. “Я один проти великого ворожого світу”.
Працівники розуміли, що Роско поставив усім непросту загадку, яку треба було неодмінно розгадати. Але як це зробити? З чого почати? Ну чому собаки не вміють говорити – напевно вдалося б вивідати у пса всю його історію.
Рішення прийшло несподівано: зробити пост у соціальних мережах. Викласти фотографії, написати яскравий текст. Надії мало, але раптом?!
Правило кількох репостів справді є, і воно реально працює. Через деякий час у притулку пролунав телефонний дзвінок. Той, хто телефонував, назвався фермером. Його господарство розташовувалося на пристойній відстані від притулку, і дзвінок зроблено швидше заради очищення совісті.
Суть така: прямо з ферми три роки тому зникло улюблене хазяйське цуценя. Як у воду канув. Його кликали, шукали, але результатів нуль. Якийсь час чоловік переглядав оголошення і фото собак у притулках, а потім змирився з втратою. Роско зовні схожий на зникле цуценя, але… навряд чи це він.
Фермера запросили відвідати притулок. А тепер вразливим читачам порадимо дістати носові хусточки. Людина пройшла до вольєра, працівники відчинили двері… Пес ніби здригнувся, витягнувся, жадібно втягуючи носом повітря.
Перша реакція – переляк і недовіра. Але підозра незабаром змінилася непідробною радістю. А далі сталося те, що сталося – Роско, який вдосталь сьорбнув поневірянь, заплакав. Розплакався і його господар. Хеппі-енд, щасливе возз’єднання через роки.
Та й Роско виявився не Роско – його справжнє прізвисько Рант (Runt, “Коротун” у перекладі). Пояснилася і замкнутість пса – просто він зберігав вірність своєму господареві. Знав, що одного разу відчиняться двері, і він прийде. Так воно, за щасливим збігом обставин, і сталося!
Єдиний раз за три роки похмурий і непривітний Роско-Рант дозволив себе погладити й обійняти. І зробити це вдалося тільки люблячому господареві, і нікому іншому.
