Я одружений уже 14 років, мені зараз 38. Іванка, моя дружина, колись допомогла мені впоратися з цілою купою проблем, які були у мене тоді, емоційно підтримала. У підсумку я закінчив університет, влаштувався на хорошу роботу, став успішно рости по кар’єрних сходах. Ми одружилися.
Сімейні стосунки завжди були відносно рівні, бували, звичайно, непорозуміння, але незначні. Скажу також, що колишня дружина на роботі мала хорошу посаду, фінансових проблем ми не відчували. Нас завжди оточували надійні друзі, ми жили в своєму заміському будинку, хороша машина, син, якому влітку 10 років буде.
Я не знаю, чого мені стало не вистачати. Відносини поступово стали суто побутовими, хоча і вкрай комфортними. Трохи більше пів року тому зустрів у відрядженні дівчину, пробули з нею три дні і я закохався по-справжньому. Ми стали таємно зустрічатися в іншому місті (ми з різних міст), благо причини виїхати знаходилися.
Перед Новим роком я зробив свій вибір: зізнався у всьому дружині і поїхав до Юлі. Все нажите залишив їй і синові, платив хороші аліменти, разом з цим і не сплачений кредит. Грошей колишній дружині вистачає, але без аліментів буде не особливо солодко, скоріше, навпаки.
Після свят почали оформляти розлучення, і я готувався до нового весілля. Переводом оформився по роботі в місті, де ми тепер з новою дружиною живемо. Все склалося гладко, зіграли гарне весілля, приїхали мої друзі, батьки, всі один одному сподобалися, адже моя нова дружина просто неперевершена – красива, розумна, любить мене, у неї відмінне почуття гумору. Дійсно, все склалося дуже добре.\
А буквально тиждень тому до мене стало доходити, що ж я накоїв насправді. Я зіпсував життя своїй колишній дружині. Почав розуміти, що вона пережила. Зіпсував життя своєму синові, хоч ми з ним продовжуємо спілкуватися в міру можливості.
Тепер мене починають гризти сумніви, повністю зникла віра в щасливе майбутнє моєї нової сім’ї. Взагалі складно описати, що твориться на душі. Моя нова дружина не розуміє, що зі мною відбувається, я перестав розмовляти, посміхатися, в очі дивитися їй навіть не можу.
Поговорити з нею відверто – страшно, сам не розумію, як їй це все сказати. Дізнався, що колишня дружина чекає мене назад, точніше, ми змогли б налагодити все знову, хоча і з труднощами. Я шалено сумую за нею, за своїм сином, друзями, за домом, за своїм колишнім життям. Нинішня дружина дуже мене любить, але розумію, дітей я вже народжувати не хочу (вона про це не знає, як їй про це сказати, теж не придумаю), щасливе сімейне життя зі мною вона навряд чи побудує.
Не знаю, як далі жити з усім цим. Як впоратися з цими емоціями, я не розумію.
Всі друзі вважали нас еталоном щасливої родини, між собою говорили: «Ось які вони молодці, яка у них міцна сім’я, ось на кого треба рівнятися». А я все сам зіпсував. Я зіпсував життя двом жінкам.Джерело