Повені у Карпатах зруйнували та пошкодили понад 400 кілометрів доріг і кілька сотень мостів, затопили тисячі домогосподарств і угідь. Збитки, завдані інфраструктурі західних областей України та їх мешканцям, імовірно, оцінять у суму з багатьма нулями. Що стало причиною катастрофи та чи можна було її уникнути, Tvoemisto.tv запитало у консультанта з питань лісів, голови ГО «Лісові ініціативи та суспільство», кандидата сільськогосподарських наук у сфері лісового господарства Дмитра Карабчука.
Пише http://tvoemisto.tv
У соцмережах викладають фото і відео того, як величезна кількість брудної води з камінням зносить все на своєму шляху, а земля просто провалюється під ногами. Люди укотре б’ють на сполох через вирубку карпатських лісів, що, на думку багатьох, і призводить до руйнівних наслідків.
Банилів, Вижницький район. Фото: DronariumUkraine
Водночас голова Держлісагентства Андрій Заблоцький заявляє, що вирубка лісів тут ні до чого – мовляв, вони б і так не впорались із такою кількістю опадів, а Івано-Франківщина, що постраждала від повені найбільше, просто має таке невигідне розташування.
Як працює ліс
Ліс насправді затримує дощову вологу, говорить Дмитро Карабчук. Наприклад, 1 гектар смерек, за українськими дослідженнями, проведеними ще 50 років тому у Карпатах, затримує до 37% опадів. Світові дослідження ж говорять про цифру до 45%. Цей показник залежить від типів лісу, каже науковець, що затримують трохи більше чи менше вологи.
Є кілька рівнів, на яких «працює» ліс, розповідає Дмитро Карабчук. На першому листя або голки дерев, об які вдаряються дощові краплі, розсіюють їх на дрібніші, що їх підхоплюють потоки повітря і повертають в атмосферу.
«Це приблизно 5-10% вологи, що взагалі не потрапляє до землі», – каже науковець.
Також намет лісу – крона дерев – випаровує вологу, що на нього потрапляє.
«У лісі – мільйони листків або голок. Це величезна поверхня – якщо її розкласти у горизонтальній площині, то вона у десятки разів перевищить площу землі під лісом. Тобто випаровування вологи відбувається із у десятки разів більшої площі, ніж якби вона потрапила на ґрунт», – пояснює консультант з питань лісів.
І, звісно ж, дерева та інші рослини у лісі вбирають воду для власного росту і розвитку. Це правда, говорить Дмитро Карабчук, що кожна рослина здатна увібрати певну максимальну кількість вологи і не більше – у середньому доросле дерево, залежно від розмірів, утримує кілька тон води, бо складається із неї більше, ніж на половину.
«Навколо максимальної кількості води, що здатне увібрати дерево, зараз відбувається маніпуляція тих, хто не підтримує теорію про роль лісу у зниженні катастрофічних наслідків сильних опадів. Але це обмеження – лише один із аспектів. Дерева не резервуари чи дамби, вода у них не затримується, а завдяки процесу транспірації (дихання) вивільняється назад в атмосферу, тобто дерева – це свого роду повільні, але потужні водовідвідні насоси. Саме через цей процес над горами буває димка», – зазначає науковець.
Фото: staf.org.ua
Ліс – не лише дерева
У лісі, окрім дерев, є також кущі, трав’янистий покрив, мохи, інша рослинність, що утворюють живий ґрунтовий покрив. Від його товщини залежить, скільки води вбере ця «губка».
«Чим складніший і старший ліс, чим більше ярусів він має, тим довше крапля води буде іти до ґрунту і більше вологи буде затримуватись», – пояснює Дмитро Карабчук.
Коли і ґрунтовий покрив максимально насичується вологою, тоді вода потрапляє у ґрунт. У живому лісі, говорить науковець, коріння дерев динамічне, воно робить землю рихлою, цьому ж сприяє і життя ґрунтових тварин. Через тріщинки та отвори у землі вода опускається униз – із поверхневого стоку переходить у підземний, де наповнює природні резервуари. Чим більше води іде вниз, тим менше стікає поверхнею у річки і піднімає рівень води у них. Саме тому важливо, щоб лісовий ґрунт із підстилкою залишались неушкодженими важкою технікою.
Джерело: igormelika.com.ua
«Якщо і на цьому рівні все наповнилось вологою, тоді насичуються самі ґрунти. Важливе значення має їх тип, товщина – є певна межа насиченості. Усе зайве піде у поверхневий стік, створюючи струмки, потічки, а потім і річки, що, зрештою, руйнують інфраструктуру та завдають збитків», – говорить Дмитро Карабчук.
Якщо говорити про луки та пасовища, відкриті території без лісу, то тут роль «губки» та розсіювача вологи виконує трав’яний покрив. Він затримує менше вологи, ніж ліс, але значно більше, ніж розорана земля.
Лісовий менеджмент
Люди не можуть не використовувати лісові ресурси для свого життя, говорить Дмитро Карабчук. Питання у тому, як це робити так, аби не спровокувати катастрофічних наслідків від повеней.
На те, в якому стані ліс і як він виконує свою «роботу», впливають передусім спосіб вирубування на площі – суцільне або вибіркове, а також те, яким чином деревину забирають з лісу, пояснює науковець.
«Це ціла наука про те, як зробити так, щоб і ліс ріс, і деревину можна було б постійно заготовляти. Це мистецтво для того, хто любить ліс. Саме у ньому закладений вплив на повені і те, якими катастрофічними вони будуть», – каже Дмитро Карабчук.
Фото: DronariumUkraine
Суцільна вирубка позбавляє територію одразу кількох рівнів утримування дощової вологи – це зрубані дерева та пошкоджений нижній ярус рослинності, що відновлюється повільно – лише за 2-3 роки.
Вибіркову рубку потрібно добре спланувати, враховуючи поділ лісів за їх функціональністю. Наприклад, високогірні ліси навколо полонин затримують сніг, а ліси, що ростуть на схилах гір – утримують воду та запобігають ерозії. Перші більше впливають на весняні паводки під час танення снігу, другі – на літні, під час злив.
Джерело: freepik.com
«На крутих схилах не можна проводити суцільну рубку. Чим крутіший схил, тим швидше вода стікатиме поверхнею до річки і наповнюватиме її русло. А саме кількість води в річках, особливо раптове підняття її рівня, призводить до руйнувань і загрози життю людей», – пояснює науковець.
Утім Верховна Рада ухвалила закон, у назві якого хоч і йдеться про захист лісів, та насправді він дає дозвіл на вирубку деревини у цінних з екологічної точки зору лісах у ще більших обсягах.
Джерело: freepik.com
«Краще вирубувати кожні 10 років по 10% і оновити ліс за сто років, ніж раз на сто років забрати 100%», – каже Дмитро Карабчук.
Утім, зазначає він, у Карпатах більш поширені суцільні рубки, адже це дешевше і потребує менше людського і технічного ресурсу.
Науковець згадує і про так звані санітарні рубки і додає, що вони зводять нанівець усе планування у лісогосподарюванні, адже дуже часто під виглядом цих рубок під ніж іде цілком здоровий ліс. На санітарні рубки, говорить науковець, обмежень немає і під час них насправді заготовляється у півтора рази більше деревини, ніж під час так званих промислових рубок.
«Недобросовісному бізнесу, що виробляє столи і стільці або, ще гірше, просто продає ліс у вигляді сировини, байдуже, що десь буде потоп, що якась бабця впаде у таку бурхливу річку і її вже не знайдуть. Його цікавить прибуток, що залежить від кількості деревини. А ще є попит на деревину поза межами України. Це призводить до політичного тиску та лобізму. Щороку у нас офіційно вирубується все більше деревини», – каже Дмитро Карабчук.
Та проблема, додає він, не так у кількості, як у тому, як це робиться, адже у західних країнах можуть вирубувати ще більше лісу з тієї ж одиниці площі, що й в Україні, але там це не призводить до катастрофічних паводків, що руйнують інфраструктуру.
«Європейські країни, коли наступають на граблі, роблять висновки, а у нас коротка інституційна пам’ять і спосіб життя «на все Божа воля». Тому ми кожні 5-10 років наступаємо на одні і ті ж граблі», – говорить науковець.
Джерело: freepik.com
У розвинених країнах, продовжує він, дерева вирубують так, щоб не пошкодити живий ґрунтовий покрив, що під час затяжних дощів затримуватиме ґрунт і не дасть йому з’їхати в річку. Для цього застосовують підвісне трелювання деревини за допомогою спеціальних канатних установок.
Натомість в українських лісах їздять ще радянські трактори вагою у кількадесят тон або трактори, не пристосовані до лісозаготівлі, що руйнують приблизно третину ґрунтового покриву.
«У нову техніку ніхто не хоче вкладатись. Та й наявність роботи залежить не від того, який у тебе трактор, а від зв’язків. Тому корупція теж впливає на паводки», – додає Дмитро Карабчук.
Лісові дороги
«Лісова наука вчить, що у горах потрібно закладати дороги упоперек схилу, щоб вода не накопичувалась у коліях на них і не стікала ними в річку. У нас цим нехтують», – говорить науковець.
У коліях від важких тракторів, що утворюються на трелювальних волоках і лісових дорогах, збирається вода, що під час дощів разом із вимитим ґрунтом швидко потрапляє до річок і раптово піднімає рівень води у них. Саме такі «вали» швидко прибуваючої води можна часто зафільмувати після раптової зливи у підніжжях суцільних вирубок у наших Карпатах.
Часто заготівельники лісу замість лісових доріг використовують русла гірських потічків, де легко їздити. Коли трактори порушують щільність каміння, що лежало на місці століттями, у щілини потрапляє вода, підмиває каміння і під час таких паводків зносить його.
Сила води
Найгірший сценарій, що неминуче призведе до руйнівної повені, за словами Дмитра Карабчука, це суцільна вирубка у поєднанні з винищенням ґрунтового покриву. Тоді краплі зливи потрапляють у розрихлену тракторами глину і в ній утворюється потічок із ґрунтом та камінцями.
«Чим далі, тим більше такої води, що збирається у струмки на трелювальних волоках. На старих лісових дорогах можна побачити цілі яри у людський зріст, утворені кінетичною енергією води. Чим більший схил, чим більше води, тим більше каміння здатна пересувати вода із більшою швидкістю. Каміння, у свою чергу, теж набирає кінетичну енергію і піднімає цілі валуни», – пояснює науковець.
Джерело: freepik.com
До ґрунту і каміння додаються залишки гілок і колод, залишені заготівельниками.
Коли ж русло потічка не пошкоджене і чисте, каже Дмитро Карабчук, вода вимиває лише дрібні піщинки, її кінетичної енергії недостатньо, щоб зрушити велике каміння. Чим чистіша вода, тим менш руйнівною вона є.
«Вода навпаки гасить свою енергію об ці валуни. Яскравий приклад гасіння кінетичної енергії води – водоспад. У плесі після нього вода спокійна і нездатна нашкодити. Тому важливо охороняти гірські потічки. Руйнування їх русел, тривала наявність брудної води у них має стати великим злочином. Це одразу усуне багато проблем», – говорить науковець.
Він згадує і про звичку будувати дороги на річкових терасах, хоча насправді ці тераси є природними резервуарами на випадок, коли у річці піднімається рівень води.
Джерело: freepik.com
На рівнинах, говорить Дмитро Карабчук, проблеми з паводками мають те ж коріння, що і в горах. Тому важливо, щоб усі прибережні території були збереженими. Натомість зараз модно розширювати русла річок, хоча це може відбутись і природним чином – лише триватиме довше.
На непошкодженій прибережній території зазвичай ростуть заплавні ліси з такими видами рослин, що потребують періодичних затоплень. Вони у разі паводку і утримують воду, і гасять кінетичну енергію води. Якщо ж русло порушене людиною, а рослинності немає, то вода зноситиме усе, що трапиться їй на шляху і набуватиме ще більшої сили.
Протипаводкове планування
Затяжні дощі чи тривалі посухи, що призводять до паводків або самозаймання, це природні речі, що були завжди, говорить Дмитро Карабчук. Хоч зараз на їх інтенсивність впливає також і зміна клімату. Просто, говорить науковець, ці прояви природи потрібно враховувати у людському житті.
Від моменту, коли починається затяжна злива і до виникнення руйнівного паводку, минає достатньо часу, щоб ухвалити управлінське рішення і або завчасно евакуювати людей, або не довести ситуацію до катастрофи, каже науковець.
Джерело: freepik.com
А найкраще – заздалегідь моделювати такі ситуації із врахуванням особливостей землекористування, забудови, об’єму річкових русел, видів рослинності на окремих територіях та прогнозу погоди. Це називається басейновим принципом планування.
«У Європі створюються спеціальні плани, у межах яких визначаються зони підтоплення залежно від кількості опадів. І управлінці різних рівнів мають деталізовані карти і можуть спільно з місцевим гідрометцентром розуміти, як розвиватиметься ситуація. Нам теж потрібні такі моделі. Тоді ми будемо бачити, якими мають бути заплавні території, де зони ризику, де потрібні дамби, де треба змінювати спосіб господарювання чи переплановувати дороги», – говорить Дмитро Карабчук.
Зведення дамб для збільшення пропускної здатності річок не усуває ризиків у довготривалій перспективі, адже рано чи пізно дамба зруйнується. Далекоглядне рішення – це планування землекористування за допомогою басейнового принципу.
Джерело: freepik.com
«Якщо ми бачимо, що у нас за годину випадає певна кількість опадів, ми можемо, знаючи також рослинність, порахувати, скільки вологи розсіється, скільки утримають рослини, а скільки перейде у підземний та поверхневий стік, коли настане точка насичення та чи здатна річка прийняти те, що залишиться. Це чиста математика і моделювання процесів для планування на перспективу», – пояснює науковець.
Ліс у Карпатах може впливати на Одещину
Якщо подивитись на басейни західноукраїнських річок, говорить Дмитро Карабчук, то, наприклад, Дністер і Прут, які течуть в напрямку Одеської області, впливають на ситуацію у Львівській, трохи у Тернопільській, Вінницькій, Одеській області та в Молдові. На Закарпатті ж головним є басейн Дунаю, а також басейни річок сусідньої Румунії.
«Від нашого господарювання залежать паводки там. Повені у Карпатах, на жаль, не впливають на ситуацію у Києві. Якби впливали, то, думаю, проблеми давно би вирішили», – додає науковець.
Олександра Бодняк