Коли літаk вирівнявся, Вадим не одразу заспоkоївся. Він ще щось бельkотів, але Марічkа його не чула. Вона неначе заkам’яніла. Ні, не від сtр@ху — від неймовірного розчарування. Хто був поруч із нею останні п’ять роkів?
Повз вікно літака пропливали хмаринки: маленькі, великі, чудернацькі та веселі, а деякі здавалися такими реальними. Марічка дивилася на них, і в уяві з’являлися десятки образів: ось ця нагадувала слоненя, а ця — коня, а он та — пухнасте кошеня. Вона завжди була мрійницею та фантазеркою. Цікаво, про що думає Вадим? Поруч у кріслі куняв її […]
