Селище Козин на околиці столиці знаходиться в історичній місцевості Конча-Заспа. Його заснували ченці Києво-Печерської лаври. Перші згадки про невеликі хутори на цьому місці зʼявилися ще в ХІ столітті.
Селище тягнеться на південь від Києва вздовж Дніпра. Ліси, парки, водойми вабили можновладців навіть у радянські часи. Уже на початку 1930-х років у Конча-Заспі почали будувати партійні дачі.
Однак у Козині на берегах Дніпра більшість елітних маєтків зʼявилася після розпаду СРСР. Його вважають одним із найдорожчих населених пунктів в Україні. У невеликому селищі володіють ділянками політики й бізнесмени, зокрема Юлія Тимошенко, Петро Порошенко, Нестор Шуфрич, Дмитро Фірташ, Леонід Кучма, Віктор Ющенко. У неофіційних джерелах Козин часто називають “українським Беверлі-Хіллз”.
У травні 2023 року Роман Гринкевич, син львівського бізнесмена Ігоря Гринкевича, придбав у Козині будинок площею 289 кв.м за 25 млн грн, за даними ЗМІ. Також Роман Гринкевич купив в селищі дві земельні ділянки.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала в Козині й поспілкувалася з місцевими мешканцями. Дізналася, як живуть люди по-сусідству з відомими політиками та бізнесменами.
“ЗОЛОТІ ВОРОТА”
Селище Козин розташоване за 20 км від Києва в Обухівському районі. Дістатися туди можна з пересадками або сісти на автобус №43, що курсує від станції метро “Видубичі”. У саме селище транспорт не заїжджає, а зупиняється на трасі. Також часто цією дорогою прямують маршрутки до Обухова.
Простягається селище на берегах Дніпра і річки Козинка. Тому ландшафт тут нагадує мереживо із каналів, потічків і заливів.
– Якщо вам треба ближче до цивілізації, то виходьте на зупинці “Козин-2”, – пояснює водій маршрутки.
Від очей селище закриває густий сосновий ліс. Одразу на вʼїзді стоять кіоски з квітами, кавʼярні й супермаркет. Трохи далі за рогом – місцевий ринок. У цій частині селища вирує життя, але й близько немає натяку на помпезність. Обабіч доріг – невисокі багатоквартирні будинки й затишні дворики з дитячими майданчиками й лавками.
Вулиця веде повз сучасну школу й торговельний центр, у вікні якого видно жінку, що займається в спортзалі. За навчальним закладом – новий стадіон із зеленим газоном. Найбільше людей біля супермаркета. Сюди заходять купити продукти, каву чи зняти готівку в банкоматі. Поруч кілька господарчих магазинів і салон краси.
Хто ж захоче своє життя показувать?
– Це вам треба аж через річку йти, то там ці всі маєтки, – каже жінка, що йде разом із подругою на пошту. – Де “Золоті ворота” – там вони, і в нас трохи далі на лузі їх тоже хватає. Але вас туди не пустять, бо все перекрито. Хто ж захоче своє життя показувать? Ми місцеві, але з ними не сталкувались. Давно строїться почали, навєрно ще з 1985 года. Юля Тимошенко там живе і багато ще політиків. Полюбили Козин – і Дніпро, і ліс, і близько до роботи. Багато людей там працювало, коли все строїли. І зараз.
Більшість будинків у цій частині селища – скромні одноповерхові помешкання з невеликим подвірʼям. Місцеві жителі мають роботу в елітних котеджах, тому не дуже нарікають на заможних сусідів.
БУДИНКИ МІЛЬЙОНЕРІВ
Котеджний комплекс “Золоті ворота” за кілька кілометрів він центру. Вʼїзд знаходиться біля старого пансіонату “Сокіл”. Через мальовничі пейзажі тут звели не один заклад відпочинку, але більшість із них зараз не користуються популярністю й стоять пусткою серед лісу.
Від автобусної зупинки вниз до комплексу веде асфальтована дорога зі свіжою розміткою. За деревами видніються світлі великі будинки з різнокольоровими дахами – переважно мають два й більше поверхів.
Потрапити на територію елітного комплексу можуть тільки мешканці й працівники. На вʼїзді стоїть будинок охорони й шлагбаум. Праворуч є “Нова пошта”, автомийка, невелика піцерія й продуктовий магазин з віскі за 3 тис. грн.
Фото: Лілія МИЦКО
Із “Золотих воріт” виходить худорлява жінка у вʼязаному береті й довгій куртці. У руках тягне невелику валізу й пакет.
– Їду додому з роботи, а сама живу під Броварами аж. Раніше кормили тут, а зараз ні, то й вожу з собою їжу, – розповідає 59-річна Валентина. – Тут будинки мільйонерів і ще там наступний поворот, “Дамба” називається.
Жінка працює хатньою робітницею в Козині з 2012 року. Зараз прибираю один із місцевих маєтків, зізнається.
– Колись була хороша зарплата – 1000$, – говорить Валентина. – Зараз трохи менше – 1200 гривень за день, але й на тому дякую. Уже маю вік, тому для мене це хороша робота. В обовʼязки входить прибирання, стірка, глажка. Одразу в двох будинках працюю. Господарка працює ріелтором, а чоловік її колись був депутатом, а зараз на пенсії.
За багато років роботи в Козині жінка не бачила можновладців в обличчя, але не раз проїжджала повз маєток Петра Порошенка.
– Запамʼяталося мені, бо довго дуже треба було обʼїжджати високий забор, – каже Валентина. – Життя багатих відрізняється тільки тим, що вони мають гроші й можуть собі більше дозволити. А по відношенню у сімʼях – нічим не краще. Так само сваряться, у кожного свої інтереси. Дуже дивно було, коли тільки починала. У 2006 році попала в сімʼю нєфтяного магната (Віталій Антонов – засновник OKKO Group. – Gazeta.ua). Мене ця розкіш здивувала, бо я з села приїхала й ніколи не думала, що люди можуть так жити. Його дружина приїхала з бутіка, магазина, і привезла пакети з одягом. Моїм обовʼязком було розпакувати й розвісити речі – на 50 тисяч гривень скупилася. Це в ті роки було дуже багато, і це ж одноразова покупка.
Усі скуплялись на Бессарабському ринку
Бізнесмен, у якого працювала жінка, мав власну яхту. Родина часто вирушала у морську подорож Європою.
– Мене брали з собою кожне літо, тому я хоч побачила світ. Чоловік був алкозалежний у мене, тому завдяки цій роботі змогла вибратися. У Хорватію, Італію, Туреччину плавали. Усі скуплялись на Бессарабському ринку – він тоді самим дорогим вважався, – згадує вона. – Брали рибу – стєрлядь, дорадо, сібас. Це зараз всі можуть купити, а в той час це вважалося делікатесом.
На території комплексу є дитячий садочок і тільки один магазин, де беруть продукти переважно робітники. Більшість місцевих жителів скуповуються у столиці.
– У школу возять туди, де ото діти Зеленського, – каже Валентина. – Зараз уже не так живуть, як колись. Немає такої розкоші, хоча й можуть дозволити креветки, подорожі. До війни у моїх господарів була своя куховарка, а тепер приїжджає тільки раз в тиждень. У колишніх господарів я готувала їжу, але важко було, бо всім треба індивідуально й у різний час. Зараз би вже не витримала такої роботи.
За весь час Валентина змінила вже чотири будинки, але роботодавці до неї завжди ставилися добре.
– Деякі дівчата (прибиральниці, що працюють в сусідніх будинках. – Gazeta.ua) розказували, що хазяйкі випʼють і можуть знущатись на пʼяну голову чи агресію проявляти, – говорить вона наостанок. – А люди тут відкрито живуть, усі один одного знають, здороваються. Не можу сказати, що забором відгородилися. От ті, які чесно заробляють, то хай собі й будують такі будинки. Але коли дивишся, як політики крадуть у держави гроші – то боляче дивитися, боляче. Дуже багато ненависті у народу, так не можна. Але такі знаки питання, що ж сюди ніяка бомба за час війни не падала теж.
ВОДА Й ПІСОК
“Дамбою” у селищі називають територію обабіч вул. Старокиївської, що проходить між річкою Козинка і Дніпром. Саме тут земельні ділянки найбільш цінні, адже більшість новоспечених власників хочуть мати вихід до води.
Праворуч дороги простягається високий паркан, на якому щодесять метрів можна помітити камери відеоспостереження. За ним розташоване котеджне містечко на берегах Козинки, але будинки розгледіти не вдається.
У кінці села стоїть невелике СТО й занедбаний продуктовий магазин. Поруч нижче дороги – одноповерхові дачі з городами й садками. Це чи не єдині малобюджетні забудови у цій частині Козина.
– Усе закрито й такі забори, що нічого не видно, – розповідає продавчиня магазину Тетяна, висока блондинка з великими виразними очима. – Я все життя тут. Рахуйте 26 років цьому магазину – отоді все й почалося, і оця “Дамба” будувалася. Колись на цьому місці були просто вода й пісок. Тут майже у кожного вихід до води. Хлопці розказують, що купаються зараз тільки тут за мойкою, де обичні дачі. Корінні жителі Козина – це там у центрі. А ті, хто приїхав 15 років тому, не рахуються.
Про заможних сусідів жінка нічого не знає. Чиновники завжди будували собі дорогі маєтки – і так буде завжди, переконана вона.
– Тимошенко десь тут живе, Фірташа наче маєток був, Шуфрича, – продовжує і йде приймати новий товар. – Ми настільки до цього звикли за все життя, що вже не дивуємося
Ліворуч над водоймою стоїть недобудований відпочинковий комплекс із білими високими фасадами. За словами місцевих, тут колись працював яхт-клуб, але новий власник після перебудови його так і не відкрив. На вулиці є й окремі приватні ділянки, що не входять до котеджних містечок. Ворота між двох будинків відчинені й видно, що подвірʼя виходять до річки. На засаджених травою схилах стоять кущі й берези, біля деяких причалів пришвартовані моторні човни.
Щоб придбати маєток на Старокиївській вулиці, треба віддати чималу суму. Так на сайтах оголошень в котеджному містечку “Дніпрова хвиля” продають садибу з будинком площею 495 кв. м з басейном, сауною, гардеробними, зоною відпочинку, зимовим садом, причалом на Дніпрі.
Також на території є допоміжний будинок площею 100 кв.м і будівля для охорони – 120 кв.м. Вартість такого помешкання на сайті – понад 133,3 млн грн.
Інший будинок вартістю 209,5 млн грн з гостьову кімнатою площею 127 кв.м має камін, дві кухні, пʼять спалень з власними гардеробними та санвузлами. кінозал, кабінет, SPA-зону з басейном – 118 кв.м, сауну, хамам, тренажерну залу. В оголошенні зазначили, що котедж спланували відомі дизайнери за ексклюзивним проєктом, а в будівництві використали виключно екологічні матеріали.
На березі річки Козинка знаходяться також володіння Петра Порошенка. Журналісти видання “Українська правда” у своєму розслідуванні зʼясували, що будинок експрезидента має площу 1,3 тис. кв.м. У народі його прозвали “Білим допом”. Загалом Порошенку належить 4,07 га біля річки.
МІНІСТРИ-ПЕНСІОНЕРИ
До входу на територію котеджного містечка, що за високим бетонним парканом, треба проїхати вглиб вулиці. Задля безпеки встановили шлагбаум, але вже на вʼїзді видно багатоповерхові будинки з колонами й вишуканим оздобленням. А трохи далі – каскади водойм.
У будиночку поруч сидить охоронець – літній чоловік у чорній формі й шапці. Очі дивляться в телефон, але варто підʼїхати якійсь автівці, і він піднімає шлагбаум, натиснувши на кнопку.
– Я вже знаю машини власників, тому й відкриваю, не перевіряючи, – розповідає чоловік, виходячи надвір. – Уже пʼять років тут працюю, але нікого відомого не бачив. Хто ким працює – не цікавлюся. Сюди посторонніх не пускаю, і фотографувать не можна. Ось наш начальник іде.
У містечко заїжджає директор містечка на легковому авто. Реагує на питання різко.
– Люди тут живуть. Козин почали забудовувати у ХХ столітті, – із сарказмом відповідає чоловік. – Вибачте, що я так одразу негативно, але часто заїжджали сюди журналісти і сразу з камерою в обличчя.
Директор розповідає, що елітні будинки в селищі почали зʼявлятися ще в 1990-х роках. Але до розпаду Радянського Союзу більшість можновладців не наважувалися будувати тут маєтки.
Почали зʼявлятися котеджі – і Козин змінився
– Земля була занедбана. Спершу роздали тут землі працівникам поліції, потім віддали ділянки для урядовців, – згадує чоловік. – Але тривалий час на цьому місці було болото з очеретом, бо вважай з усіх боків вода. Перші дачі скромні будували – вони ще й досі стоять на вʼїзді. Ділянки давали працівникам підприємств. Потім уже почали зʼявлятися котеджі, і Козин змінився. Усе, що ви тут бачите – дороги, магазини, нічого б цього не було, якби сюди не надходили гроші.
Чоловік запевняє, що тепер за територією й річками доглядають, а місцеві мешканці мовляв задоволені тим, що Козин розвивається.
Автор: Лілія МИЦКО
– На податки у селищі збудували школу, спортзали, великий стадіон – хіба це погано? – говорить директор. – У нас тут живуть колишні чиновники, колишній віцепремʼєр-міністр, але зараз усі вони вже пенсіонери. Майже у всіх тут прибережні ділянки. За це щороку власники платять 20 тисяч гривень податків до бюджету Козина. За ці гроші розвивають інфраструктуру. Усіх цікавить якась сенсація, але не всі люди одинаково жили й не будуть жить. А це ж інвестори для селища.
Чоловік переконаний, що якщо будинок збудували за незаконно зароблені гроші, то цим має займатися прокуратура. У нас багато силових відомств, каже.
– У нас прийшло до того, що вже на бізнесмена Мазепу наїхали, як рекет, – згадує. – Як був Монастирський – то він зовсім іншою поліцію робив, але ж його прибрали. Ви ж бачите, що ця поліція творить зараз?
За метрів 300 звідси в закритому комплексі має маєток Юлія Тимошенко, – розповідає чоловік. Її володіння розташовані в комплексі “Срібна затока”, де всього близько 30 будинків. Їхні власники – високопоставлені чиновники, зокрема Леонід Кучма. На вході також стоїть охорона.
– Порошенко живе через річку, у Козин сам треба заїжджати, – пояснює. – Як їхати до лісництва, на вулиці Луговій. Але ніколи не бачив їх. Тих, хто тут живе, то я знаю. Але немає таких публічних уже.
Увечері на вулицях майже немає людей. У вікнах деяких маєтків не горить світло, і помітно, що вони навіть не заселені. Чути звук робочих інструментів і поодинокі вигуки – десь триває будівництво нового елітного будинку.Джерело