А я прямую просто в небо,
Не плач за мною ні,не треба.
А я лечу у небеса,
Там де любов є і краса.
Поплач за тими хто не може…
Поплач за тими їх болить,
Вони живі ще у цю мить…
Поплач із тими в кого рани,
Хто і на ноги вже не стане.
У кого відірвало руки,
І хто зазнав горя й розлуки.
Поплач із ними бо їм важко,
А я на небі моя пташко.
Мене тут зовсім не болить,
Лиш тільки серденько щемить…
За мою землю,за руїну,
За рідну неньку Україну.
За люд який згорає тихо,
За тих,кого чекає лихо…
Автор Люба Костюк