Згадаймо сьогодні цього хлопчину.
Та хіба ж його можливо забути?..
Він – приклад незламності й величезної сили.
У 16 років!
Ось такого ж чудового літнього дня дев’ять років тому на вокзалі в Донецьку його захопили к*ти, коли він їхав до рідного Краматорська.
За синьо-жовту стрічку на рюкзаці.
За те, що сказав приблудним зайдам про єдину назавжди Україну.
Україну, що жила в його великому маленькому серці юного Патріота.
Через чотири дні він загине.
Замордований, та нескорений.
Я впевнена, що до останнього подиху таким ось твердим незламним поглядом він дивився в очі своїх катів.
І я не знаю, ЯК ми повинні жити, дихати, любити Україну, щоб бути гідними СТЕПАНА ЧУБЕНКА.
Хлопчини, котрий є прикладом для всіх майбутніх поколінь.
Ми обов’язково згадаємо Степанчика 27-го, в день його загибелі.
Та сьогодні той день, коли його, світлого, мужнього, нездоланного, кинули у чорний морок.
Згадаймо!..
Матусю Сталина Чубенко, вклоняюся до землі.
