Він не знав, як довго він біг. Він тільки знав, що він мусив бігти. Бігти від тих, хто хотів його знищити. Від тих, хто вдерся на його землю і розпочав криваву війну. Від тих, хто називав себе “братами”, але поводилися як звірі.
То був Бахмутський напрямок. Кінець травня…
Він був один з небагатьох, хто вижив після нападу на їхню позицію. Той вечір Сашко пам’ятатиме до кінця свого життя. Вони не очікували такого сильного обстрілу і не мали часу на реакцію. Вони не мали шансу на захист. Вони були розбиті і розкидані по лісу.
Він мав щастя, що зміг сховатися під купою гілок і листя. Він лежав там без руху, поки не почув крики і постріли. Поки не побачив, як вороги шукали залишки живих і добивали їх або забирали в полон. Тоді Сашко зрозумів, що йому треба думати про свій порятунок.
Він чекав, поки стемніє. Поки вороги відступлять. Поки ліс стане тихим і темним. Тоді він поволі виліз зі свого укриття і почав свою подорож до свободи.
Він не мав компаса або карти. Він не мав зв’язку або плану. Він не мав зброї або провізії. Він мав тільки свою силу волі і любов до своєї країни. Сашко знав, що вдома його чекає кохана дружина і маленька донечка. Тільки думка про них не давала йому здатись.
Він орієнтувався по зорях і сонцю. Він ховався за деревами і кущами. Він живився тим, що знаходив у лісі: грибами, ягодами, коренями. Він
пив воду з потоків і озер.
Була б зима, чоловік би точно не вижив! Весь час він слухав і дивився навколо себе. Весь час він боявся нарватися на патруль або засаду. Весь час він молився до Бога про допомогу і захист.
Вибухи лунали здавалось зі віх сторін. У лісі було безліч мін, Сашко міг підірватись де-небудь. Але Бог його беріг.
Все це тривало 20 км. 20 км страху і надії. 20 км болю і сподівання. 20 км життя і смерті.
Коли Сашко побачив свої позиції, то його щастю не було меж. Він був збезсилений і змучений, але живий. Він зробив останній крок і впав на
коліна. Він підняв голову і подякував небесам. Наші хлопці відразу забрали його і відправили у госпіталь у Дніпрі.
Він вижив. Він повернувся. Він переміг. Переміг смерть…
Таких історій як Сашка тепер тисячі. І ми повинні пам’ятати про кожну! Повинні говорити про них. Щоб наші діти знали і пишались своїми Героями! Тож підтримаймо і поділимось цією історією… Її повинно бачити якомога більше людей!Джерело